Віра Познанська, кандидат філологічних наук, доцент Донецького національного університету

ПРІЗВИЩА З СУФІКСОМ -ЕНК -О В АНТРОПОНІМІЇ ДОНЕЧЧИНИ

(скачать номер журнала "Донецкий вестник" в формате DOC)

Прізвища з суфіксом -енк-о належать до найхарактерніших і найуживаніших українських прізвищ. Нині вони зустрічаються на всьому українському мовному просторі, але найбільше властиві південно-східним і східнополіським групам говорів [6; 10; 12; 13]. На решті території України суфікс -енк-о як типовий компонент прізвищ явно поступається перед іншими суфіксами. Найпоширенішим тут виявляється суфікс -ук (-юк) [5; 11; 13]. Це спостерігалося і в минулому. Не випадково І.Франко, В.Охрімович, М.Корнилович та інші, розглядаючи особові назви за пам’ятками ХVІ — ХVІІ ст., а також південно-західних говірок ХІХ ст., зовсім не аналізують прізвищ з суфіксом -енк-о.

Прізвища з суфіксом -енк-о найбільше поширені і на території Донецької області; вони складають тут 38,5% від загальної кількості прізвищ, зібраних у 234 населених пунктах. Особливо високий відсоток їх у центральних і північних районах (Артемівському, Добропільському, Краснолиманському, Мар’їнському, Олександрівському, Шахтарському, Ясинуватському), які в минулому активно заселялись вихідцями з Київської, Полтавської і Чернігівської областей, де прізвища з суфіксом -енк-о є найтиповішими. Питома вага цих прізвищ зменшується у південних районах області (Володарському, Новоазовському, Старобешівському, Тельманівському). Як відомо, сюди в ХVІІ — ХІХ ст. переселилось багато росіян з південних і центральних районів Росії, кримських татар, німців-колоністів. Тому тут порівняно високий відсоток прізвищ російського та іншомовного походження.

Дослідники неодноразово зверталися до питання про виникнення й етимологію прізвищ із суфіксом -енк-о. А.Степович вважав, що вони виникли із скам’янілої кличної форми зменшених слів на -енок [9, 5]. На думку В.Сімовича, іменники на -енк-о розвинулися з форм середнього роду здрібнілих прикметників із суфіксом -еньк-ий (-енькъ > енько > енко) [8, 322]. Проте загального визнання набула думка О.Ткаченка про те, що формант -енк-о є складним суфіксом, утвореним способом поєднання іменникових основ на -ен і рефлексів суфікса — (ъ) к- (* (ь) к-), який із семантичного погляду стосувався молодих істот — людей або тварин [11, 50]. Суфікс -енк-о виник не раніше ІІ пол. ХІІ — ХІІІ ст., коли на східнослов’янській території відбувся занепад редукованих, про що свідчить відсутність переходу /е/ в /і/ [11, 53]. Незважаючи на те, що в різних слов’янських мовах існують його паралелі: рос. -енк-о, білор. -енак, старопол. -jonek, старочес. -enek, болг. -енок, суфікс -енк-о став специфічно патронімною моделлю української мови.

Іменникові утворення української мови з суфіксом -енк-о постали спочатку у сфері загальних назв і мали значення демінутивно-експресивне (козаченько, місяченько) або патронімічне (гончаренко, коваленко). Пізніше такі загальні іменники «поступово патронімізуються, перетворюючись у власні назви осіб молодих, залежних, в особові назви синів» [10, 120]. Ці назви поширюються на всю родину і передаються у спадок нащадкам.

У сфері власних назв утворення з суфіксом -енк-о набувають продуктивності в ХVІ — ХVІІ ст., частково в ХVІІІ ст.

Прізвища на -енк-о, що побутують у Донецькій області, утворювались від особових імен, географічних назв та прізвиськ апелятивного походження.

Численну групу складають прізвища, для яких твірною основою послугували особові імена: із 4316 прізвищ із суфіксом -енк-о 1290

(30%) мотивуються особовими іменами.

У період творення українських прізвищ особовими іменами людей виступали як церковно-християнські імена, що увійшли в побут східних слов’ян у зв’язку із запровадженням християнства, так і слов’янські автохтонні імена, успадковані ще зі спільнослов’янської доби. Після християнізації слов’ян календарні імена почали витісняти автохтонні слов’янські, пройшовши протягом Х — ХVІІ ст. відповідну фонетико-морфологічну адаптацію на українському мовному ґрунті [2, 114 — 116]. Цей факт знайшов своє відображення і в основах прізвищ досліджуваної території.

Певна кількість відіменних прізвищ на -енк-о зберігає в основах давні слов’янські імена в усіченій або усічено-суфіксальній формі: Боженко < Божъ < Божидаръ, Бойченко < Бойко < Боиславъ, Домашенко < Домашъ < Домаславъ, Ярошенко < Ярошъ. Переважна більшість прізвищ утворилась від різних форм християнських імен: Петренко < Петро, Петриченко < Петрик.

Головну роль в утворенні прізвищ відіграли чоловічі імена. Від жіночих імен утворено 15 прізвищ (0,3%). Найбільше прізвищ виникло від імен, які в час формування українських прізвищ мали високий ступінь популярності: Андрієнко, Василенко, Григоренко, Дем’яненко, Іваненко, Кузьменко, Ніколаєнко, Михайленко, Павленко, Семененко, Федоренко, Юхименко; Ганненко, Горпиненко, Марусенко та ін. Ці прізвища і дуже частотні: Василенко має 208 носіїв, Григоренко — 202, Петренко — 249, Іваненко — 178, Павленко — 163, Федоренко — 138, Ганненко — 26. Маловживані, непопулярні імена послугували основою для невеликої кількості прізвищ, які, до того ж, і нечастотні: Єлизаренко — 14 носіїв, Євлашенко < Євлах (Євлампій) — 3, Лупенко < Луп — 6.

Проте кількість утворених від особових імен прізвищ залежить не тільки від популярності чи непопулярності імені, а й від кількості варіантів, яке виробило певне ім’я в розмовній мові. Кожен іменний варіант міг стати основою для утворення прізвища на -енк-о. Наприклад, від різних варіантів імені Павло виникли такі прізвища: Пащенко < Пашко, Павличенко < Павлик, Павлусенко < Павлусь, Павлисенко < Павлись, Павлушенко < Павлуша, Павлущенко < Павлушко, Павлютенко < Павлюта, Павлюченко < Павлюк, Пасенко < Пась, Пася, Пасьо, Пасиченко < Пасик та ін.

Прізвища найчастіше виникали від тих іменних форм християнських імен, які в сучасній мові стали офіційними: Артеменко < Артем, Карпенко < Карпо, Степаненко < Степан. Але основи прізвищ нерідко зберігають варіанти офіційних імен, які виникли в процесі освоєння християнських імен і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традиції в розвитку української мови. Варіанти цього типу створюють: а) чергування голосних фонем: Єременко — Яременко, Єфременко — Охріменко, Мойсеєнко — Мусієнко, Кириленко — Куриленко; б) чергування приголосних: Онуфрієнко — Онопрієнко, Фроленко — Хроленко, Софроненко — Супруненко; в) усічення імені: Абакуменко — Бакуменко, Ігнатенко — Гнатенко.

Найбільше прізвищ на -енк-о виникло від народно-розмовних варіантів з різноманітними суфіксами: к-о: Єремченко < Єремко, Тимченко < Тимко, Тищенко < Тишко, Фільченко < Філько; -ик: Михайличенко < Михайлик, Петриченко < Петрик; -ець: Лук’янченко < Лук’янець, Іванченко < Іванець; -а (-я): Гуренко < Гура, Гур (Гурій), Думенко < Дума (Дем’ян), Харенко < Хара (Харлампій); -нь: Гриненко < Гринь, Проненко < Пронь (Прокіп); -сь: Масенко < Мась, Мася (Матвій); -ць: Гриценко, Миценко < Миць (Микита, Дмитро); -унь, -ун-я, уньо: Петруненко, Грицуненко, Федуненко; -ус, -усь, -усьо: Андрусенко, Павлусенко, Самусенко; -ась: Юрасенко; -уш, -уш-а: Гнатушенко; -ш-а: Рашенко < Раша (Рафаїл); -ушк-о (-юшк-о), -ушк-а (-юшк-а): Андрущенко, Іллющенко; -ух, -ух-а (-юх-а): Артюшенко, Матюшенко; -аш (-яш): Лукашенко, Ілляшенко; -х-а: Солошенко; -иш: Павлишенко; -ишк-о: Артищенко; -ур (-юр), -ур-а (-юр-а): Демуренко < Демура (Дем’ян, Дементій); Степуренко < Степура (Степан); -урк-о: Степурченко; -ут-а (-ют-а): Максютенко < Максюта (Максим); -ейк-о: Данилейченко; ій: Павлієнко; -хн-о: Михненко < Михно (Михайло, Микита), Івахненко < Івахно, Лахненко < Лахно (Лаврін) та ін.

Значна кількість прізвищ на -енк-о виникли як назви синів від батьківських прізвиськ апелятивного походження. Народні за своєю природою прізвиська-найменування є суб’єктивними визначеннями особи, виражають народні погляди на особливості темпераменту, характеру, зовнішності, звичок, здібностей, роду занять людини тощо. Для такої характеристики з лексичного фонду мови відбирались, здається, найвлучніші слова, з допомогою яких створювались назви образи: Брикуненко < Брикун < брикун, Крутолобенко < Крутолоб < крутолобий, Пендюрченко < Пендюрка < пендюрка.

Залежно від лексичного значення твірних основ відапелятивні прізвища на -енк-о поділяються на лексико-семантичні групи.

1. Прізвища, які вказують на зовнішні ознаки носія. Такі прізвища складають численну групу, що пояснюється частим присвоєнням прізвиськ за зовнішніми ознаками людини. Вони вказують на: а) фізичні вади частин тіла, слуху, зору, мови: Беззубенко, Безпальченко, Безп’ятенко, Безносенко, Безрученко, Гаркавенко, Горбатенко, Глущенко, Косенко, Крищенко, Кривошеєнко, Момотенко < момот «заїка» (Гр., ІІ, 443), Сліпченко, Сухоненко, Сухорученко, Трегубенко, Чеверноженко < чеверногий «косолапий, з кривими ногами» (Гр., ІV, 449), Шепеленко, Щербаченко < щербак «людина, у якої випав один або кілька зубів» (Гр., ІV, 524); б) певні помітні риси зовнішності людини (вік, ріст, повнота чи худоба): Височенко, Довженко, Куценко, Моложавенко, Пузиченко, Стариченко, Товстенко, Руденко, Широченко, Череватенко;

в) особливості окремих частин тіла (волосся, голови, носа, лоба, шиї, рук, ніг та ін.): Більмаченко, Бровченко, Головатенко, Губаренко, Дзюбенко < дзюба «людина з лицем, покритим віспою» (Гр., І, 380), Зубатенко, Кривоусенко, Кудленко, Кучерявенко, Косматенко, Крутолобченко, Лисенко, Носуленко, Сухоносенко, Товстоноженко, Тараненко < таран «шрам від віспи» (СУМ, Х, 38), Цибенко < циба «тонконога людина» (Гр., ІV, 428), Шейченко, Шрамченко, Шульженко < шульга «ліва рука» (СУМ, ХІ, 560), Хрипаченко; г) колір шкіри чи волосся: Біленко, Білоусенко, Білоноженко, Гніденко, Моруженко < моругий «рудий або темно-сірий» (Гр., ІІ, 446), Риженко, Руденко, Сивенко, Сивоусенко, Сизоненко, Синьогубенко, Соловенко < соловий «буланий» (СУМ, ІХ, 445), Чаленко < чалий «сіро-коричневий» (Гр., ІV, 443), Чернишенко, Чорноусенко.

Спостереження над прізвищами цієї лексико-семантичної групи показують, що вони по-різному вказують на зовнішні особливості суб’єкта. В одних випадках основи прізвищ називають певну частину тіла, яка своїм розміром, формою, кольором привернула увагу номінаторів, але при цьому ознака не кваліфікується, а відповідне значення підказується метонімічним прийомом: Бороденко < борода (можливо, велика), Зубенко < зуб (можливо, людина з великими зубами). В інших випадках характерна фізична ознака називається прямо: Кривошеєнко < кривошия, Хроменко < хромий.

2. Прізвища, які вказують на риси характеру, поведінку людини. Такі антропоніми рідко називають людину за її позитивними рисами: Добренко, Згоденко, Милостивенко, Мозговенко, Мудриченко, Правденко, Смільченко, Чепурненко, Штепенко < штепа «акуратний» (СУМ, ХІ, 536). Найчастіше прізвища мають негативну семантику, вказують на притаманні людині такі риси, як неакуратність, лінь, скупість, гарячкуватість, чванливість та ін.: Брехуненко, Глупченко, Диковатенко, Дураченко, Зленко, Кипенко < кипа «неповороткий, товстий» (Гр., ІІ, 238), Лютенко, Маруденко, Нудненко, Плаксієнко, Самохваленко, Суворенко, Талалаєнко < талалай «болтун» (Гр., ІV, 244), Фальченко < фалько = хвалько, Шалуненко, Шкірченко.

Зауважимо, що прізвища цієї ЛСГ відзначаються багатством лексики, притаманної народній мові. Окремі слова, відображені в антропоосновах, відомі лише діалектній мові, напр.: Байталенко < байтало «людина, яка не працює» (Гр., І, 62), Хайленко < хайло «горлан, горлопай» (Мат-ли, ІV, 541).

3. Прізвища, які характеризують людину за родинними зв’язками. Вони можуть указувати на наявність або відсутність спорідненості: Безбатченко, Байстрюченко, Удовенко, Приймаченко, Рідненко, Сиротенко; на пряме відношення до родини: Близнюченко, Братущенко, Маменко; на непряме відношення до сім’ї: Дяденко, Куменко, Свашенко.

Прізвища, які називають людину за її родом занять, професією. Ці прізвища численні, вони дають досить повне уявлення про основні заняття українців у минулому.

У прізвищах із суфіксом -енк-о відобразились: а) назви різних цивільних чинів і посад: Войтенко, Мостовенко, Писаренко, Секретаренко, Старостенко; б) назви військових чинів і посад: Атаманенко, Майоренко, Осауленко, Полковниченко, Сотниченко; в) назви козаків, солдатів: Жовніренко < жовнір «солдат» (Гр., І, 488), Козаченко, Солдатенко, Сердюченко < сердюк «охоронець гетьмана» (Гр., ІV, 115); г)назви різних ремісників, робота яких пов’язана з обробкою металу, дерева, інших матеріалів: Бондаренко, Дігтяренко, Золотаренко, Коваленко, Колісниченко, Котляренко, Пушкаренко, Скляренко, Смоляренко, Столяренко, Тесленко, Токаренко; ґ) назви ткачів, кравців: Кушніренко, Кравченко, Портненко, Ткаченко, Чоботаренко, Шаповаленко, Шевченко; е) назви ремісників, пов’язаних з харчовою промисловістю: Броваренко < бровар «робітник броварні, пивоварного заводу» (СУМ, І, 237), Калачниченко, Калашниченко, Кухаренко, Мірошниченко, Мельниченко, Пекаренко, Медоваренко, Олійниченко, Пивоваренко, Солодаренко; є) назви людей, пов’язаних з торгівлею: Баришниченко, Крамаренко, Купченко, Просоленко < прасол «торговець рибою і сіллю» (Гр., ІІІ, 402), Чумаченко; ж) назви робітників, слуг: Гайдученко < гайдук «слуга» (Гр., І, 265), Бурлаченко, Кучеренко, Пахоленко < пахолок «слуга» (Гр., ІІІ, 103), Писаренко, Мостовенко, Стороженко; 3) назви людей, що працювали в сільському господарстві: Вакаренко < вакар «пастух» (Гр., І, 123), Вівчаренко, Косаренко, Коровниченко, Пастушенко, Рільниченко, Свинаренко, Скотаренко, Чабаненко, Чередниченко; и) назви рибалок, мисливців: Охотниченко, Рибальченко, Рибаченко, Стрельченко; і) назви церковних занять: Дяченко, Дяконенко, Звонаренко, Молибоженко, Попенко, Пономаренко, Титаренко; к) назви людей, пов’язаних із мистецтвом: Музиченко, Танцюренко.

5. Прізвища, які вказують на соціальне становище людини. Серед них небагато таких, які називають представників соціальної верхівки: Богаченко, Бояренко, Вельможенко, Княженко, Скоробагатченко, Солтаненко. Основи багатьох прізвищ називають бідних людей: Батраченко, Бідненко, Босенко, Голодненко, Злидниченко, Кубраченко < кубрак «бідний» (Гр., ІІ, 318), Простаченко, Сіряченко < сіряк «мужик» (Гр., ІV, 128).

6. Прізвища, які вказують на національність людини: Бесарабенко, Ляшенко < лях «поляк», Мазуренко < мазур «поляк» (СУМ, ІV, 596), Татаренко, Турченко, Циганенко. У прізвищі Хохленко відобразилась насмішкувата назва українця хохол, а в прізвищах Кацапенко < кацап, Москаленко < москаль, Московченко < московка — зневажливі назви росіян. У донецькій антропонімії частотним є прізвище Литвиненко, в якому відобразилась назва литвин (сучасне: литовець).

7. Прізвища, які вказують на особливості території, звідки походить людина: Багненко, Груненко < грунь «вершина гори» (Гр., І, 333), Гаєнко, Лозовенко, Лиманченко, Подолиненко.

8. Прізвища, пов’язані з фауною. В їхніх основах відобразились найрізноманітніші назви диких і свійських тварин та птахів, риб, комах: Берегуленко < берегуля «стриж» (Гр., І, 51), Борсученко, Зайченко, Кобченко, Комаренко, Медведенко, Петушенко, Чапленко, Шпаченко. Серед цих прізвищ частотними є ті, які виникли від назв диких тварин і птахів. Особливо щедро представлені ті назви, які в мовній традиції є символами певних фізичних і моральних якостей: вовк — жорстокий, жадібний; ведмідь — сильний; заєць — полохливий.

9. Прізвища, пов’язані з флорою: Берестенко, Боровиченко, Гарбузенко, Дубченко, Маслюченко, Сосненко, Тополенко, Яблуненко, Яворенко. Такі прізвища виникали різними шляхами: одні — від прізвиськ, які надавались людині за тим, що певні рослини були відмітними місцевими орієнтирами, інші — від прізвиськ тих, хто займався вирощуванням рослин або вживав їх у їжу. Прізвища могли виникнути і від імен, які виступали у фольклорі як персоніфіковані назви певних ознак: береза, тополя — висока, струнка; кавун — круглий; калина, малина — красива.

10. Прізвища, які вказують на предмети матеріальної культури (предмети побуту, знаряддя праці, одяг, взуття, продукти харчування та ін.): Бриленко, Гвозденко, Дудченко, Книшенко, Козубенко < козуб «ручний кошик із лубу або лози» (СУМ, ІV, 213), Корженко, Люльченко, Макогоненко, Очкуренко, Рогаченко, Сошенко < соха, Чепіженко < чепіга, Чоботенко, Швайченко. Прізвища з такою семантикою найчастіше виникали, на нашу думку, від прізвиськ людей, які займались виготовленням певних предметів, приготуванням їжі, напоїв. Але певна кількість прізвищ виникла шляхом метафоричного перенесення назв предметів на людину, напр.: Гвозденко — за зовнішньою подібністю людини до предмета.

У прізвищах із суфіксом -енк-о відобразилась лексика й інших ЛСГ, напр.: Копійченко, Осьмаченко, Половинченко (назви одиниць виміру), Вітренко, Жижченко, Морозенко (назви явищ природи), Середенко, Суботенко (назви одиниць часу), Каправченко < каправий < копра «гній в очах» (Гр., ІІ, 282), Коростенко (назви хвороб), Жмуренко (назва гри) та ін.

Отже, суфікс -енк-о виявляє широкі сполучувальні можливості: утворюючи прізвища, він поєднувався як з особовими іменами, так і різними за семантикою прізвиськами. Важливо підкреслити, що він приєднувався до основ різної морфологічної будови: до непохідних (Горбенко, Зленко); похідних, ускладнених різними афіксами (Горбаненко, Чернишенко); до основ складних слів (Крутоусенко, Однораленко). Цікаво, що суфікс -енк-о міг сполучатися з основами, до складу яких входить цей же суфікс: Коваленченко < Коваленко. Подібні приклади дають підставу згодитися з думкою І.Д.Сухомлина про силу закону деривації прізвищ з суфіксом -енк-о від батьківських [10, 130].

Суфікс -енк-о не знає обмежень у фонетичному плані: він сполучався з основами на твердий і м’який приголосний (Золотушенко < золотуха, Івасенко < Івась). Найчастіше він приєднувався до основ на приголосний, якому передує голосний (Зоренко < зоря), і рідше виявляється його можливість сполучатися з основами на групу приголосних (Кудренко < кудря).

У випадках, коли виникають обмеження для сполучення з суфіксом -енк-о, морфонологічна структура твірної основи зазнає змін: а) відбувається чергування кінцевих приголосних /г/, /к/, /х/, із /ж/, /ч/, /ш/ (Диченко < дикий, Мушенко < муха); б) асимілятивні процеси на морфемному шві: /ск/ — /сч/ — /шч/ (Ващенко < Васько); в) голосні /о/, /е/ випадають (Кравченко < кравець).

ЛІТЕРАТУРА

1. Баранівська О. С. Прізвищеві гібриди з формантами -к (о), -енк (о) // Актуальні питання антропоніміки / Відп. ред. І.В.Єфименко. — К., 2005. — С. 31 — 38.

2. Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови ХІV — ХV ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1958. — 296 с.

3. Єфименко І.В. Українські прізвищеві назви ХVІ ст. — К., 2003. — 168 с.

4. Кравченко Л. О. Прізвища Лубенщини. — К.:«Факт», 2004. — 198 с.

5. Німчук В. В. Українські прізвища з суфіксом -ук, -чук та етимологічні споріднені утворення // Українська діалектологія і ономастика. — К.: Наук. думка, 1964. — С. 194 — 210.

6. Редько Ю. К. Географія основних типів українських прізвищ // Питання ономастики. — К.: Наук. думка, 1965. — С. 77 — 84.

7. Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища. — К.: Наук. думка, 1966. — 216 с.

8. Сімович В. Українські йменники чоловічого роду на -о в історичному розвитку й освітленні // Праці українського педагогічного інституту ім. М.Драгоманова у Празі: Наук. зб. — Прага, 1929. — С. 305 — 369.

9. Степович А. Заметки о происхождении и склонении малорусских фамилий // Филологические записки. — Воронеж, 1882. — С. 1 — 7.

10. Сухомлин І.Д. Українські чоловічі прізвища старої Полтавщини з суфіксом -енко (на матеріалі «Актових книг Полтавського городового уряда ХVІІ в.) // Питання топоніміки та ономастики: М-ли І Респ. наради з питань топоніміки та ономастики. — К.: Вид-во АН УРСР, 1972. — С. 119 — 131.

11. Ткаченко О. Б. Українські прізвища з суфіксом -енко та споріднені утворення (питання походження) // Слов’янське мовознавство. — К.: Вид-во АН УРСР, 1958. — Т. 2. — С. 38 — 53.

12. Худаш М., Фаріон І. До питання генези українського антропонімного форманта -енко // Слов’янська ономастика. — Ужгород, 1998. — С. 212 — 219.

13. Чучка П. П. Патроніми та їх місце в лексичній системі мови // Мовознавство. — 1984. — № 6. — С. 49 — 58.

14. Gala S. Apelatywna i antroponimiczna funceja niektórych formantów // Vogolnopolska Konferencja onomastyczna. — Poznań, 1988. — S. 91 — 98.

15. Pawłowska — Wolnicz E. Osiemnastowieczne imiennictwo ukraińskie w dawnym województwie ruskim //Prace slawistyczne 7. — Wrocław, 1978. — S. 38 — 40.